На обрії / На горизонте где дорога входит в небо
Ліс шепотів нам щось, що вічне, й не мене,
Про щось таке, що і для нас з тобою знано
Ми впізнавали в тому шепоті себе,
А в нас знаходили іще нове жадано.
Шуміли крони піднімаючи птахів,
Кружляло голову від погляду у гору,
А може бути від очей твоїх з-під вій,
Від теплих рук твоїх, під посмішкою твою.
Все пахне листям, і повітря і вітри,
Таким п’янким, як щойно спеченого хліба.
В палітрі жовтого з червоним Я та Ти,
Там, десь на обрії дороги ніби в небо.
///
Нам тихий лес шептал о вечном,что всегда.
О чем-то том, что и для нас с тобой знакомо,
Мы узнавали в этом шёпоте себя,
И находили даже то, что было ново.
Шумели кроны поднимая в воздух птиц,
И голова слегка кружилась видя это,
А может быть от этих глаз из под ресниц,
От этих рук, от их тепла, улыбки света.
А воздух был наполнен запахом листвы,
Таким пьянящим, как горячий запах хлеба,
И красно - жёлтая палитра, я и ты,
На горизонте где дорога входит в небо.
Коментарі
Дописати коментар