Ігор Світлий ©

Я тепер навіть глибше дихаю, Усміхаюся значно більше, Та радію дрібницям з митями – Світ тепер назавжди став іншим. Ти смаками любов наповнюєш, Відкриваєш нові та кращі, І кохання говорить творами, І слова, наче подих, справжні. Їх шепочу тобі схвильовано, Ти приймаєш із вуст вустами, Серце серцем твоїм ціловане, Напувається почуттями. Ми єдині у цьому подиху, У сплетінні тепла і мрії. Все, що маю – в твоєму голосі, Все, що хочу – в твоїх обіймах.   Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Про минуле мовчу, та воно не мовчить у мені. Ти у ньому, здається, завжди говорила зі мною. Ця мелодія грає — твій голос вплітається в мій. І ця посмішка краєм, що стримуєш, серцю знайома. Відчуваю твій подих крізь час, теплі очі твої. Ти в мені залишаєш відбиток на кожному кроці. За тонкою межею зі слів починаються сни, Та, можливо, то мрії чи спогад у теплій долонці. Це щось більше за спогад і мрії, бо це відчуття. І твоїм ароматом наповнено швидко кімнату. Ти все ближче до мене, у світлі приглушене бра. Нерішуче цілую — вуста твої відповідають. Ніби час зупинився, між тінями гра на стіні. У цій миті вже більше за слово, за пристрасний погляд. Серце б’ється у ритмі твого, тихо спиш на плечі... Вже не знаю напевно, це мрія, реальність, чи спогад... Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Дощем осіннім ніч співала, Шепоче листям тихий ліс. В цю ніч, я знаю, ти не спала – У віршах сон лишав свій слід. Від чаю пар повільно в’ється, З плеча сповзає теплий плед. То засумуєш, то смієшся, Свічки малюють силует. Гіллям у шибку б’ється вітер, І на стовпі скрипить ліхтар, Та у твоєму вірші літо, У теплім вечорі бульвар. Ти пишеш ніжно про кохання, Про серця світле почуття. Ось рима вже лягла остання, Зі слів останнього рядка. Поправив плед, ковточок чаю, Годинник б’є про час вночі, І трохи вже з нудьги зітхаєш, О, світ римований краси… Дощем осіннім ніч співала, Тебе у сні вкривала млість, Мені, мов пошепки, нежваво, Твої рядки читає ліс… Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Вона ховається від світу, а світ ховається у ній, Немов маля у стигле жито, та не для того, щоб втекти. Ніщо її не здоганяє, сама приходить, йде сама, І за далеким небокраєм уранці сходить, як зоря. Вона торкається незримо, немов проміння у росі, І розчиняється у римах, в віршах лунає, як пісні. Вона — і тиша, і молитва, і відгомін далеких мрій, Туманом ранку оповита, та не зникає поміж днів. Вона сплелася з вітром в полі, несла таємні голоси, Де кожне слово — ніби доля, де кожен подих — між світи. Вона мовчить, але лунає у серці тих, хто зміг знайти, І світ у ній не помирає, а розцвітає навесні. Вона — як вічність у просторі, як дотик вітру між садів, Що в серці жевріє прозоро, десь проміж дійсності та снів. Вона — і сонце, і зітхання, і світла тінь серед дібров, Про неї — це не про бажання, про неї більше, про любов.   Про неї (She's the One)   Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Вечір клопоти дня залишає позаду, Крізь минулого тіні ми входимо в мрії. Тиша простір заповнює, начебто ванну, Спокій нашого серця, у серці - надії. Ароматами кави, вина смак порічки, Дотик ніжний руки, спонукають до дії, Тане світ наче воском спливаюча свічка, Наче я у очах у твоїх поза вії. Нам на хендпані грають мелодію краплі, Мов птахи пролітають хвилинами листя, Ми у кожному подиху, шепоті, такті, Проживаємо нас, осінь, ніч, передмістя. Зупинімося тут, у безмежжі хвилини, Де по-справжньому все, де зникають тривоги. Наші губи неначе підібрані рими, Говори, говори, говори без вимови.   В затишку передмістя (In the Coziness of the Suburbs)   Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)