Ігор Світлий ©

Прокидаєшся... Пещу твоє волосся – По щоці і до скроні, за вушко, шию. У очах твоїх стільки проміння сонця – В них кохання свої починає хвилі. Пригортаю до себе, ще трохи сонну, У твій подих гарячий вустами лину. І відчутно любові солодку мову, Як гончар відчуває в долонях глину. Я вдихаю тебе, як весну уранці, Як небес світанкових глибокий подих. І стискають долоні в долонях пальці, Коливаються хвилі гарячі, довгі. Хай тривають ці миті у вічнім русі, Як весна, що пробуджує світ невпинно. Бо для щастя не треба нічого більше – Лише ти у коханих обіймах, рідна. Пригортаю до себе... ще трохи сонну... 2025.02.04   Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Ген летять гуси дикі клинами... Усміхаєшся, кажеш: "Я бачу". І примружено в небо очами, З-під долоні: "Вітаааємо! Вдааачі!" Старовинних співає веснянок Теплий вітер, торкає обличчя, Пахне водами талими ранок, Тонко кавою смаком кориці. Я твої, моя дівчинко, плечі Із турботою знов обіймаю. Ти мої почуття, подих, серце. Я тебе до безмежжя кохаю. Я дивлюся у рідне обличчя, Не сказав — тільки-но починаю... Ти цілуєш крізь сміх: "Зупинися. Я тебе теж, мій світлий, кохаю..." Ген летять дикі гуси клинами... Нас з весною промінням вітають... Ми стрічаємось ніжно вустами І шепочемо разом: " Кохаю".   Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Ранковий спокій за вікном, і навесні Пташиний спів стає все більше голосним, І щось нагадує з минулого давно, Та згадка тане поміж світлом і вікном. Не тиша робить цей світанок чарівним, А подих твій, що ледь торкається щоки, Не тиша ніжністю відгукує в мені — Ранковий дотик твій, як лагідний привіт. У цьому дотику — немовби цілий світ, Де кожен шепіт наче ніжний теплий цвіт, Що розпускається у тиші чарівній. А кожен погляд — промінь сонячний, живий. Весна приходить не у шелесті вітрів, А серед ніжності твого кохання слів, Я вдячний долі, що у світі поруч ти, Ранковий спокій у обіймах, у твоїх...   Твій Дотик. Весна (The Touch of Your Spring)   Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)  

Читай написані рядочки, Душею, більше проміж них. Там, де несуть три крапки мовчки Ковток квітучої весни. У ній світанки гомінливі, Під звук пташиних будять гамм. Із ними ранок, моя мила, Нехай я тут, а ти — десь там... Читай мій дотик поміж літер, Мій ніжний подих поміж фраз, Відлуння слів, що шепче вітер І про любов в моїх очах. Там те, що я не вимовляю, Що серце береже, мов скарб, Де залишаються печалі, Що не вміщаються в слова. Рядки палають від любові, Дарують дні безмежжя снів. Про все наповнене тобою, Ти прочитаєш... між рядків... *** Читай написанные строчки Душою, больше между строк. Там, где несут подряд три точки Весны полуденный глоток. Где нас журчащие рассветы С любовью будят по утрам Нисколько не смотря на это – Я где-то здесь, ты, где-то там… Читай моё прикосновенье, Влюблённый взгляд в моих глазах, Мою неловкость и смиренье, Понятный лишь тебе мой страх. Где то, что не скажу на слове, Но тайной сердца берегу, Где остаются капли боли, Что не вмещаются в строку. Горит в ...

Вона ховається від світу, а світ ховається у ній, Немов маля у стигле жито, та не для того, щоб втекти. Ніщо її не здоганяє, сама приходить, йде сама, І за далеким небокраєм уранці сходить, як зоря. Вона торкається незримо, немов проміння у росі, І розчиняється у римах, в віршах лунає, як пісні. Вона — і тиша, і молитва, і відгомін далеких мрій, Туманом ранку оповита, та не зникає поміж днів. Вона сплелася з вітром в полі, несла таємні голоси, Де кожне слово — ніби доля, де кожен подих — між світи. Вона мовчить, але лунає у серці тих, хто зміг знайти, І світ у ній не помирає, а розцвітає навесні. Вона — як вічність у просторі, як дотик вітру між садів, Що в серці жевріє прозоро, десь проміж дійсності та снів. Вона — і сонце, і зітхання, і світла тінь серед дібров, Про неї — це не про бажання, про неї більше, про любов.   Про неї (She's the One)   Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Тихо йду по росі, Вранці подих легкий, розчиняється, Застигає туман наче крапля в зеленій траві. А я бачив у сні, Твоя сукня із вітром вітається, Неохоче світанок сестру визнає у тобі. Тихо йду по росі, Я босоніж, вологою жалило, Серце гонить тепло в прохолоді по змерзлих стопах. Я відчув уві сні, Навкруги пахне цвітом і травами, Смак солодкий, як той, що твої залишають вуста. Тихо йду по росі, Краплі перлами наче зриваються, Під ногами твоїми, можливо, на плаї, між гір. Я все бачив у сні, Ну а сни мої вірю збуваються. Я до тебе дійду. Я інакше не зможу, повір. *** Я иду по росе, Утром ранним легко как-то дышится. Оседая, туман каплей стынет в зелёной траве. А я видел во сне Твоё платье от ветра колышется. И рассвет неохотно тебе признавался в родстве. Я иду по росе, Босиком, влага колется севером. И тепло гонит кровь по намёрзшим прохладой стопам. А я слышал во сне, Как вокруг пахнет цветом и клевером. Сладким вкусом любви, что подобен твоим лишь устам. Я иду по росе, Капли жемчугом...

Давай  уявімо нас сонячним ранком, У день неробочий, нехай вихідний, Дві чашки із чаєм у колір світанку Несу я босоніж крізь двері, кути. Розчесаний ледве, але вже в халаті, Чи є це важливим, чи є щось під ним? Та знаю, що знову від тітоньки Таї, Сусідки балконом приму стусанів, Бо в зубках несу я здобуту троянду, У бійці важкій, не піддавшись шипам, Здобув, та без дозволу  визнав, направду, Тому начуваюся, що ж, але ж там, Де з чаєм та квіткою, наче промінчик, Я сяючи сонечком, ніжним теплом, Тебе намагаюся марно збудити, Я навіть повірив, що скорена сном. І як не помітив  твій погляд грайливий, Коли чашки з чаєм я ставив на стіл, Ти миттю вхопив поясок, розпустила, Халат на підлозі, смієшся без сил. В ранковому сяйві, відчинені штори, Легенько штовхаєш плечем до плеча, Рожевиї щічки, вгамовуєм подих, Зі смаком п'ємо охолонувший чай.  /// Представим нас ранним и солнечным утром, Но в день не рабочий, давай в выходной: Две чайные чашки под цвет перламутра Вношу дверь...